Тренер Брендон Пейн ще з другого сезону Каррі у 2010 році проводив йому «нейрологічні тренування», щоб покращувати його «сприйняття». Ось, наприклад, вправа, яка поступово ставала складнішою: Каррі мав однією рукою жонглювати тенісним м’ячиком, а другою — робити дриблінг баскетбольним. Потім він робив дриблінг тенісним мʼячиком. Далі кидав тенісний мʼячик у стіну й водночас продовжував дриблінг баскетбольним. Потім затискав баскетбольний між ногами. І так далі — аж до етапу, коли потрібно було жонглювати двома тенісними мʼячиками. Ці вправи, від яких паморочилось у голові, були потрібні для того, щоб покращити увагу Каррі — сформувати «нейрокогнітивну ефективність», як її називав Пейн. Із кожною вправою він міг обробляти дедалі більше інформації, водночас зосереджено виконуючи завдання.

У статті «Стеф Каррі буквально бачить світ не так, як ви”, репортер Дрейк Баер написав: «Із першого погляду на Каррі не скажеш, що він один з основних гравців ліги. Його зріст — 190 см, він важить 84 кіло. Він не пре бульдозером, як Леброн, і не літає, як Майкл. Його переваги так одразу й не побачиш. Те, що він надзвичайно швидкий і вміє кидати як ніхто, — це вже всім відомо. Однак також є докази, що Каррі розвинув надзвичайно особливу — хоча цілком правильно сказати “теніальну” — навичку обробляти сенсорні сигнали навіть у найбільш стресових, складних ситуаціях, де все відбувається навдивовижу швидко. Якщо говорити спрощено, він бачить більше гри і може використовувати розташування сил супротивника, щоб планувати кидки, знаходити шляхи й відбивати втрачені мʼячі». Тренер Warriors Стів Керр говорить, що координація очей і рук у Каррі «найкраща за всіх, кого коли-небудь бачив». А зараз Каррі вважається найкращим шутером в історії NBA.

Розібратися, чому все так, допомагають сучасні наукові дослідження. В одному з них виявили, що коли ми тренуємо мʼязи уваги, у нас покращується обробка складної інформації на великій швидкості. Професійні спортсмени з Англійської премʼєр-ліги, Національної хокейної ліги й Французької ліги регбі, а також елітні непрофесійні спортсмени й неспортсмени брали участь у віртуальній симуляції з вісьмома мʼячами, які перетиналися й відстрибували один від одного і від віртуальних стін. Учасників просили стежити за траєкторіями руху чотирьох мʼячів, і коли ті зупинялись — людей просили показати ті, за якими вони стежили. Якщо вони все робили правильно, у наступному раунді рух ставав швидшим — так само, як робив Пейн на тренуваннях для Каррі. Результати показали — можливо, це вас не здивує, — що професійні спортсмени швидше обробляли складну інформацію, яка надходила на високій швидкості, ніж інші групи. Але для тих із нас, хто навряд чи потрапить до NBA, тут теж є дещо корисне”: з практикою абсолютно всі групи привчалися робити це краще, і досить швидко. Усі вчилися зосереджуватися на важливому й ігнорувати непотрібне.

Бути в стані невимушеності — це бути включеним, сприйнятливим, присутнім навіть серед швидкого потоку інформації й нескінченних відволікань. І це не дрібниця, адже у стані підвищеної уваги ми починаємо інакше бачити. Дуже чітко концентруємось на справді важливому. Помічаємо те, що завжди було в нас під носом, просто ми його не бачили.